Вибачте – не втримаюсь. Нещодавно, після перегляду цього сайту, у голові якось сам склався вірш.

Про ЗвьОзду.

Помню – моя перша сцена –
Стара табуретка.
На макітрі жовтий бантик ,
У руці – конфетка.

Мати жадна, ці конхвети
Від мене сховала.
Якби не ці підлий підкуп –
Я б і не співала.

А назавтра бачу – Алла
Про щось там страждає,
В штору вдіта і ціцькаста,
Рота роззявляє.

По її довольній пиці,
Я вмить зрозуміла –
Ця девиця, у країні,
Всі цукерки з’їла!

Вона є в усіх концертах,
Співа та танцює.
З ранку, мабуть з табуретки
На іншу гарцює.

І в глухім селі, поміж ліси,
Дівчинка маленька,
Зрозуміла – я певиця,
Чи ніхто, як ненька!

Через роки в Шумний Город
Звьозда приєзджає.
Та купюри, цноту й паспорт
Недбало втрачає.

Спортив дівку мегаполіс,
Пропала для шлюбу.
Заплутала, як та пташка,
У тенетах блуду.

Надивилась наша ЗвьОздо
На дома пихаті.
Хоче й собі файне хутро
Та й басейн у хаті.

Десь її чекає сцена,
Вибач, табуретка.
Та її, вже весом в тонну,
Бажана канхветка.

Через це, як впертий ослик,
Вона рік працює –
Усіляко обробляє
Нічну клієнтуру.

Тут її карьера стрімко
Поповзла угору –
Вона вразила умінням
Обіймать пілону.

Товстий дядько заходився
Її умовляти,
Бо не йому ж
Голим задом на уми впливати!

«Нам такі дівчата в кадрі
Конче як потрібні!
Що на всякі викрутаси
З роздяганням здібні!

Ти, роззявши ширше рота,
Очима поклипа,
Потрясешь, як вмієш, дупой,
Й ти – багиня кліпа!»

Сердце мліє від восторгів,
Мариться конхфета,
Що стає дедалі більша –
Розміром з планету.

«Підвивати на приспівках?
Трясти дупой в кадрі?
Де поставити мій підпис?
Кого розпатрати?»

Рік карьера розвивалась
В творчому барделі.
Поспівала та й примає
Клієнтів в кватері.

Так й сиділа би «в подпевках»,
В «творчому процессі»,
Поки старість не спустила
Униз бліди персі.

Та, на щастя, чи на горе,
Її струнке тіло,
Разбудило шалу пристрасть
У старім мундирі.

За один єдиний тиждень,
Трохи пострілявши,
Розпугавши конкурентів,
Як слід гарцювавши,

Напомажений Мундиро,
Витрівшивчі очі,
Як уміє маца Звьозді,
Прелесті жіночі.

«В мене є стара дружина
Як вона сконає –
Я тебе візьму до шлюбу,
А поки – поспіваєш».

Як у тюнінг, здав німфетку,
Наш Мундира хітливий.
Познущався з нєї файно
Злий стілюга Сивий.

На макітрі «Вавілона»
Начісав, мов мстився.
Аж шмат пудри та помади
Униз обвалився.

Але цього було мало,
Бо мета проекту –
Відтягти людей од сексу,
На кшталт контрацепту.

З хмари злого ганджубасу
Постає потвора:
Так сприйма красу
В хірурга хвантазія хвора:

Як у качки стали губи,
Розлетілись брови.
В груди, й в дупу
Щедро вперті оті селікони.

Так Звьозда
Змінилась зовні – не впізнала б мати.
Привчає себе багатством
Поважно сприймати.

І стоїть вона у хутрах,
У проміннях слави,
Бо бере куплену участь
В «Зірках Богуслава».

Табуретка стала більша –
Теперь це є сцени.
Але розум з селікону
Не бачить подмени.

Жовтий бантик встряг у грудях
Маячить конхвета,
Звьозда ноги задирає –
Труси шлють «привети».

Бідний глядач роздивляє,
Хлопає очима.
Що співає тупу пісню -
Рот чи та пахвина?

Мій читачу, незбагненно
Для мене це й дивно.
Як примарная «конхвета»
Так вбива Людину?