Мені часто доводилося чути , як рагулями називали різних людей, недалеких і не дуже розумних. В основному так називають жителів сіл (як це не прикро) , хоч вони цього і не заслуговують. У мене трохи інше бачення цього різновиду гомо сапієнс (чи не дуже сапієнс?), яке, проте, не завжди суперечить вже звичному значенню цього слова.
Дякувати Богу - прийшли теплі (хоч і дощові) дні. У чоловіків, які люблять порибалити, з'явилася така можливість виїхати на рибалку. Або вивезти свою сім'ю (деколи і з тещею та тестем) на природу, посмажити шашлики чи просто кавалок ковбаси. Пограти у бадмінтон (або волейбол) і просто позасмагати. Проте дуже часто неприємний осад від таких поїздок знівельовує все задоволення від них. Поясню чому. В середині травня мені довелося побувати на озері Глинна Наварія, яке знають (упевнений у цьому) всі читачі, які проживають у Львові. Прикра картина. Весь берег - у смітті! І не тільки берег, а ще й п'ятнадцятиметрова смуга лісу. І хоча де-не-де стоять смітники, вони переповнені сміттям, тож таке враження, що їх і не вивозили ніколи. Проте присутність сякої-такої влади на озері помітна, бо ходить дядько, який називається єгерем, в костюмі кольору хакі, щоб бува хто не засумнівався в його причетності до товариства, яке гордо іменується УТМР (Українське товариство мисливців і рибалок), і збирає по десять гривень з тих, хто намагається зловити рибу в юшці зі сміття, намулу і водоростей, яка б мала називатися водою. Але от тільки не видає цей дядько ніяких квитків за отримані десять гривень. Можливо, тому і нема коштів на те, щоб вивезти сміття з озера?
Трохи краща ситуація на тих озерах, які перебуваєть у приватній власності або в оренді. Там і риби багато, і умови для відпочинку (альтанки, мангали тощо) набагато кращі. Але не всюди. Бо є такі озера (конкретизувати не хочу), де самі сторожі ставлять сітки для вилову риби або сміття лежить дуже гарними і мальовничими купами просто на березі. Проте це проблема власників, хай не дивуються, чому відвідувачів на цих озерах стає щораз менше. Половити рибу (або просто відпочити) на приватних озерах - задоволення не з дешевих. Може й ста гривень сягнути. Хотілося б ці гроші платити за прийнятні для відпочинку умови.
Окрема мова про озера, де власників немає, тобто ці озера - власність Народу України. Риби там майже не залишилося. Візьмімо для прикладу озеро Віжомля. Хто не пам'ятає кілограмових віжомльських карасів, які заводили поплавок у корчі, або три- і більше кілограмових щук, які так і норовили обірвати вашу блесну? От тільки у пам'яті вони і можуть залишатися, бо в реальному житті їх вже не існує. Виловили їх сітками і вибили електровудочками. Звичайно, здебільшого таким промислом займаються місцеві мешканці, які твердо переконані, що це дуже поважне і чесне заняття - лупити рибу електрикою. А що, хіба вони в когось щось крадуть? Ні. Отже, не потрібно їм читати моралі.
Щоправда, часто доводилося бачити картину, коли на таку "рибалку" приїжджають і зі Львова, на джипах та інших дорогих іномарках. І якщо місцеві мешканці займаються таким промислом зокрема через бідність (реальну або надуману), то заїжджі браконьєри - заради розваги.
Для чого я починав свою статтю зі спогаду про такий різновид людей як рагулі? Бо в моєму баченні рагуль - це той, хто залишає після себе сміття на відпочинку. І не треба розповідати, що сміття залишилося тільки тому, що не було куди його викинути. А зібрати його у пакет і викинути вже вдома, у смітник коло свого під'їзду хіба не можна? Але ж ні, у кращому випадку сміття просто закидають подалі у ліс, і там воно "спочиває" роками. Рагуль - це той, хто ставить сітки на рибу і б'є її електровудками, знищуючи при цьому все живе. І не кажіть, що це від того, що немає роботи. Я твердо переконаний - це від звичайної жадібності. У мене на селі сітки могли стояти на озері тижнями (бо їх господар запив), і риба у них здихала і розкладалася. А як вам таке - запливти в очерет, знайти гніздо дикої качки і з її крихітних яєць спекти собі яєшню (це тоді, коли на подвір'ї товчеться не один десяток курей)? Це теж від бідності? А не здається вам, що надто багато вчинків наші люди виправдовують тим, що в них немає роботи?
Але рагуль - це також людина, яка проходить мимо всіх цих випадків. Якщо бачите, що хтось із сусідів на відпочинку збирається їхати, не прибравши за собою, можна ж підійти і звернути на це увагу. Максимум, що вам загрожує - дістати по писку. Але, на мій погляд, втратити повагу до самого себе - страшніше. Тому що ви вкотре змовчали. З браконьєрами важче. Тут вже можуть бути реальні проблеми, тому краще зателефонувати "куди слід". Запишіть номер машини (якщо браконьєри приїхали на ній) і зателефонуйте 270-41-88. Це контактний номер рибінспекції у Львові. Не пожалійте кількох гривень на дзвінок. Ще раз про самоповагу не нагадуватиму... Вбивати рагуля в собі треба передовсім!
Проте не всі люди залишаються байдужими до довкілля, скрушно махаючи головами і цідячи крізь зуби - от, мовляв, до чого демократи країну довели. На теренах Інтернету існує форум львівських рибалок і мисливців, які надають перевагу конкретним діям, а не простому оплакуванню колишньої краси і чистоти природи. Я зумисне не надаю точної адреси цього форуму, а то знову скажуть, що я щось рекламую. Хто захоче - через пошук знайде. Форумчани півтора року тому просто взяли і почистили одне з львівських озер (безкоштовно, тобто задарма). Потім скинулися по кілька гривень, закупили малька - і випустили в Глинну Наварію (де майже ніхто з них риби не ловить, бо воліє виїжджати кудись подалі від Львова). Після цього в них було ще багато цікавих акцій, про які мало хто знає. От ці люди можуть з гордістю називатися шляхетними, бо просто мовчки роблять корисну для всіх справу. Я аж ніяк не закликаю всіх приєднуватися до акцій читачів цього форуму, це особиста справа кожного. Я просто хочу витягнути на поверхню давно забуте гасло початку 90-х років - "Ганьба байдужості!". І прошу не забувати, що після нас на цій землі ще хтось буде жити. Наші з вами діти.